Вітаємо з перемогою!

9 листопада, у День української писемності та мови, у Рівному стартував літературний конкурс «Героям слава!»: учні рівненських шкіл мали можливість висловити свої міркування про героїв, які захищають сьогодні нашу країну на Сході, у поетичній та прозовій формі. До участі в конкурсі долучилося 110 учнів різних вікових категорій навчальних закладів міста. Уже на початку нового року, за підтримки видавництва «Мамине сонечко», відбудеться презентація  книги «Героям слава!», у яку ввійдуть кращі роботи школярів. Переможці та лауреати конкурсу будуть відзначені під час цього дійства.

Приємно, що  наші учні теж надіслали свої роботи на цей конкурс і перемогли. 

Тож вітаємо Мазурка Максима з ІІІ місцем, а Щепковського Івана - із почесним званням "лауреата". Молодці, хлопці!

До Вашої уваги роботи наших хлопців.

                        Татку, повертайся живим

Татку, повертайся живим,

Я тебе благаю!

З тобою зустрічі я кожну мить чекаю.

Поглянути на тебе хочу і обійняти,

про любов свою тобі розказати, –

саме з такими словами кожної ночі я лягав спати відтоді,  відколи мій тато Віктор пішов боронити Україну від ворогів.

Я добре запам’ятав той день, коли татко сказав мені: «Синку, ти лишаєшся вдома за головного,  а я йду на війну». Тоді я ще не розумів, що таке війна, тільки радів, що нарешті став головним у сім’ї.

Усе сталося дуже швидко: велика татова сумка, він у військовій формі, мама схожа на тінь, бабуся зі слізьми на очах. А потім зачинилися за татом двері, і залишилися лише його слова: «Чекайте живим».

Не знав, що так важко чекати. Чекання дуже схоже на стрибок у прірву, у темну безодню. Бабуся плакала вдень,  а я вночі, щоб ніхто не бачив моїх сліз, бо тато просив бути головним, а значить сильним.

Коли я спостерігав за мамою, яка увесь час щось безперервно робила, зрозумів,  що таке війна.  Це болюче чекання,  коли німіє усе: серце, мозок, руки і ноги. Кожну звістку з екрану телевізора ми жадібно хапали. Особливо тоді, коли у новинах розповідали про події під Дебальцевим, адже від тата не було звістки уже п’ять днів. Мама тоді була надзвичайно спокійною і натягнутою, як струна. Так тривало до того моменту,  доки не пролунав телефонний дзвінок. По маминих щоках покотилися сльози, вона змогла тільки сказати: «Він має повернутися. Інакше просто не може бути».

І він повернувся живим через тринадцять місяців, три тижні і три дні.

Зараз ми усі разом. А  якщо хтось запитає у мене: «Хто твій тато?», я відповім: «Мій тато – герой, бо він не полишив Україну, коли їй було важко». Адже коли люблять, кажуть: «Не бійся, я з тобою!»

                                                                                                  Мазурок Максим

 Мій тато та вірний друг

Мій тато Вадим народився і проживає в місті Рівне. Йому 40 років. Він навчався в нашій школі. Потім вступив  до Львівського інституту внутрішніх справ, де здобув юридичну освіту. За спеціальністю  працював недовго.

Близько року тато тримав оборону на Сході України. Він пішов захищати нашу країну від ворога, щоб я, мій брат та інші діти мали щасливе майбутнє.

Коли тато прийшов у відпустку, то зробив  нам сюрприз: подарував  цуценя пітбуля, яке ми назвали Піратом. Татко  хотів забрати його з собою в зону АТО і зробити з нього собаку-воїна. «Там так не вистачає близьких, можливо, пес замінить вас», – говорив тато.

Прийшов час повертатися татові-солдату на Схід, але виявилося, що пес занадто малий і не зможе жити у несприятливих умовах, тому Пірата він залишив вдома.

Чекати тата з війни було дуже важко, про це неможливо розказати словами, але ми чекали: я, мій брат, мама, дідусь, бабуся, родичі, знайомі, друзі – чекав і Пірат.

І тато повернувся живий і здоровий. Про події, які відбувалися в зоні АТО,  він розповідає неохоче.  Свої страшні спогади тато довіряє лише  вірному другові Пірату. І саме пес допомагає йому повернутися до звичайного життя.

Я пишаюся своїм татом і хочу бути схожим на нього, адже він для мене герой.

                                                                                             Щепковський Іван